Комунальний заклад „Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №6 „Бджілка” Кам`янської міської ради
Календар свят України. Граматика української мови

Інклюзивна освіта

Навчання осіб з особливи освітніми потребами в ДНЗ

 

https://www.ukrinform.ua/.../2259777-prezident-pidpisav-za...

 

ВИ ДІЗНАЛИСЯ, ЩО ВАША ДИТИНА МАЄ ОСОБЛИВІ ПОТРЕБИ

Коли батьки дізнаються, що у дитини виявили порушення розвитку, їхні емоцій можуть бути неочікуваними та надзвичайно тяжкими. Всі ми реагуємо по-різному, навіть якщо готові до цього.

        Однак, зазвичай, більшість батьків переживають емоції, описані нижче:

• Заперечення: «Все добре. Це відбуваєть- ся не зі мною (не з нами). З дитиною все нор- мально».

• Злість: «Це несправедливо! Чому це трапилося зі мною (з нами)? Це його (її) провина. Вони не розуміють, що вони говорять».

• Бажання «поторгуватись»: «Я зроблю все, що завгодно, якщо ви змо- жете змінити щось, вилікувати це…».

 • Депресія: «Я у відчаї, я не бачу жодного сенсу щось робити далі – це все одно нічого не змінить».

 • Прийняття: «Все буде добре. Ми не можемо змінити цього. Подумай- мо, що ми можемо зробити. Давай дізнаємось більше».

Ці п‛ять етапів не завжди відбуваються послідовно і не обов‛язково, що всі батьки їх переживають. Проте, дослідження свідчать: щонайменше два з них проходять усі люди, які зазнали втрати у житті.

 Ви можете відчувати й інші емоції:

 • Шок – найпоширеніша реакція батьків після того, як лікарі повідомили діагноз. Інтенсивність цієї реакції залежить від того, наскільки батьки підготовлені до такої інформації.

• Страх – може бути страх діагнозу, страх невідомого чи страх за май- бутнє. Батьків поглинає безліч запитань стосовно того, як цей діагноз вплине на дитину, сім‛ю, їхнє життя. Впевненість у власних батьківських спроможностях може значною мірою похитнутися.

• Печаль – почуття, яке переживає більшість батьків. Почуття суму і розчарування від того, що дитина буде не такою, як всі, не буде здорова.

• Розчарування – приходить, коли видно виходу із ситуації, що склала- ся; коли відомо про існуючі можливості, які, однак, не реалізуються достатньо швидко.

 • Почуття провини, сорому та злості – притаманні багатьом батькам, які можуть переживати з приводу того, як оточуючі (родина, друзі, знайомі) сприймуть цю інформацію. Зазвичай, ці почуття супроводжуються почуттям безпорадності.

 Усі ці почуття можуть виснажувати, примушувати відчувати безсилля. Ви можете відчувати, що втратили контроль над ситуацією, над своїм життям, тягар відповідальності, що впав на вас.

Як бути? Кожен з вашого оточення пропонує поради, намагається втіши- ти. З‛являється величезна кількість інформації, яку необхідно осягнути. Це також може призвести до стресу, безсонних ночей, погіршення самопочут- тя тощо.

Те, чи будете ви відчувати згадані емоції, залежить від вашого минулого досвіду, переконань і ставлень. Обставини кожної сім‛ї відрізняються від інших. Якщо ви чи ваша сім‛я маєте досвід спілкування з людьми з особливими потребами, це може допомогти у вашій ситуації, або ж навпаки.

Переживання подібних емоцій є частиною періоду пристосування. Пристосування до ситуації, відмінної для кожного, потребує певного часу, аби відчути відносну стабільність. З часом, за підтримки інших, сім‛я віднайде власну силу впоратися із ситуацією. З часом родини концентрують увагу та енергію на пошуку того, що їм потрібно, аби знову відчути –вони роблять все можливе для своєї дитини.

РОЗПОВІДАЮЧИ ІНШИМ ПРО ВАШУ ДИТИНУ

Перший крок – поділитися цією новиною. Ви маєте усвідомити та прийняти, що ця новина вплине на усю вашу родину. Насправді, це вплине на все ваше життя. Усвідомлення цього і використання «інклюзивної мови» від самого початку стане прикладом для інших сприймати відмінності з належною повагою.

     Краще поділитися інформацією з іншими членами родини та друзями одразу, як ви дізналися про діагноз.

      Ось що рекомендують досвідчені сім‛ї:

• Діліться інформацією, яку ви маєте і пояснюйте її, базуючись на тому, що знаєте. Поясніть, що все це нове для вас і вам потрібно багато чого ще дізнатись.

 • Відповідайте на запитання інших. Відповідаючи на запитання, намагайтеся розвіювати міфи про людей з особливими потребами і підкреслювати цінність кожної людини.

• Дайте оточенню знати, що для вас ваша дитини є насамперед дитиною, а вже потім дитиною з особливими потребами.

• Корисно поділитися своїми емоціями з людьми, з якими ви відчуваєтеся в безпеці. Більшість батьків не прагнуть співчуття. Варто пояснити свою ситуацію, аби оточуючі краще зрозуміти, що саме ви відчуваєте.

Розповідаючи іншим дітям

Якщо у вашій сім‛ї є діти, дуже важливо розповісти їм про молодшого братика чи сестричку. Це має стати постійним процесом, оскільки ваш малюк проходитиме різні етапи розвитку. Усвідомлення цих особливостей старшими дітьми, допоможе їм стати захисником інтересів не лише вашого малюка, а й інших дітей з особливими потребами. Інформація, яку ви надасте дітям, допоможе краще зрозуміти особливості людей з особливими потребами, з якими вони зустрінуться у своєму житті.

       Діти, які мають братика чи сестричку з особливими потребами, зазвичай набувають позитивного досвіду взаємодії. Цей досвід сприяє розумінню та прийняттю відмінностей і багатоманітності. Зростаючи, вони навчаються сімейної відповідальності, формують навички і чесноти, які будуть корисними в житті.              Водночас, слід пам‛ятати, що інколи старші діти можуть негативно реагувати на те, що їх братик чи сестричка є дитиною з особливими потребами. Це відбувається тоді, коли вони відчувають, що малюк забирає більшість вашої уваги. Потрібно намагатися, щоб усі діти відчували: батьки однаково люблять і цінують їх.

Реагуючи на реакції інших людей

 Коли ви розповідаєте іншим людям (вашим друзям, колегам, сусідам, знайомим), що у вас дитина з особливими потребами, варто очікувати у відповідь змішані почуття. Деякі люди висловлюють свою підтримку і позитивне ставлення, інші відчувають певний дискомфорт або реагують на цю інформацію в інший спосіб. Одні можуть демонструвати жалість, другим важко дібрати відповідні слова, роз- мовляючи з вами.

      Вам слід з розумінням сприймати такі різні реакції, оскільки головна причина – недостатнє усвідомлення, що таке інвалідність, особливо, якщо люди ніколи з цим не зустрічалися у своєму житті. Прийняття відмінностей більш природне, якщо вони мали досвід взаємодії з людьми з особливими потребами.

Пропонуємо кілька порад, як сім‛ї можуть відповідати на реакції інших людей:

• Реагуйте на сумнівні реакції інших людей максимально позитивно.

• Позитивно представляйте свою дитину. Говоріть про її здібності і про те, що вона може робити, замість того, аби розповідати чого дитина не може робити (поки що). Люди розумітимуть, що перед ними насамперед дитина, а не її інвалідність, дитина, яку потрібно любити і цінувати.

• Відмовляйтеся приймати жалість. Дайте знати, що вам це не потрібно і ви цього не бажаєте.

• Мати справу з різними реакціями людей – це нормально. Однак, ви можете почуватися у безпеці та комфортно з деякими людьми, які щиро розділяють вашу ситуацію.

• Не переймайтеся з приводу реакцій інших людей. Це нормально – бути різним.  

  Усі люди різні, інвалідність – лише одна із характеристик багатоманітності. Коли у відповідь на вашу інформацію ви почуєте: «Вітаю вас!», прийміть ці слова щиро, з відкритим серцем. Ви ще не раз будете бачити позитивні реакції людей так само, як і не дуже позитивні. Однак, дотримуючись балансу між ними, ви швидко зрозумієте, що ваша дитина – це подарунок долі.