Сторінка психолога

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ПУНКТ

ВІД ПСИХОЛОГА

ТРИВОЖНІСТЬ: КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ

Тривожність є однією з основних особистісних характеристик людини, що визначає її ставлення до себе, світу й інших людей. Тож знання щодо цього феномена мають важливе значення і для батьків, і для педагогів.

Тривога або тривожність? Тривога належить до психічних станів, а тривожність — до психічних властивостей людини, які зумовлені різними причинами. Тривога — це невизначений, неприємний емоційний стан, що характеризується очіку­ванням несприятливого розвитку подій, пе­редчуттям поганого, напруженням і занепоко­єнням. Тривогу поділяють на ситуативну (або реактивну) й особистісну.

Ситуативна (або реактивна) тривога — це стан, що виникає у відповідь на дію або по­дію. Така тривога нестійка в часі та взаємо­пов'язана із ситуацією. Поява тривоги, коли людина перебуває в невідомій, новій, проблем­ній ситуації, — це нормальна реакція, що зни­кає водночас зі зміною обставин.

Особистісна тривога майже не залежить від ситуації, тобто людина тривожиться зав­жди. Це є особливістю особистості. Тривогу, що є особистісною характеристикою людини, на­зивають тривожністю. Тривожність — індиві­дуальна, відносно стійка схильність людини до переживання стану тривоги. Найчастіше три­вожність людини пов'язана з очікуванням соці­альних наслідків її успіхів або невдач.

Чи притаманна дитині тривожність?Ознаки та особливості поведінки три­вожної дитини можуть проявлятися в різних ситуаціях і мати такі протилежні харак­теристики:

• підвищена чутливість і вразливість — безпричинна плаксивість або, навпа­ки, підвищена агресивність;
• невпевненість у собі — дитина деда­лі частіше шукає схвалення дорослих, буквально тулиться до них або ж бої­ться контактів, прагне усамітнення, відмовляється брати участь в іграх од­нолітків;
• порушення маси тіла — як зниження, так і збільшення, аж до початкових симптомів ожиріння;
• прояви активності — від фізичної пасивності (дитина наче затихає, хо­вається) до підвищеної рухової ак­тивності, розгальмованості. Подекуди така активність може фіксуватися як заспокійлива та стати неконтрольованою — дитина постійно смокче со­ску, палець, посмикує плечима, хитає головою тощо.

Також тривожна дитина може мати неспо­кійний сон, труднощі із засинанням, проблеми, пов'язані з денним та/або нічним нетриман­ням сечі тощо.

Звідки береться тривожність? Підвищена тривожність у дітей — пробле­ма доволі поширена. Її поява в дитини здебіль­шого зумовлена відсутністю психологічної без­пеки.

До зовнішніх чинників формування в ди­тини тривожності належать:

• тривожність батьків. У тривожних батьків здебільшого виростають три­вожні діти — через наслідування до­рослих у сім'ї, прийняття дитиною їхнього способу мислення та по­ведінки. Іноді батькам складно по­бачити це в собі. Також на дитину впливає тривога батьків за неї, за те, чи вона впорається з певною ситуа­цією тощо;
• маніпулювання дитиною — відсутні зрозумілі дитині правила поведінки, тобто правила змінюються залежно від настрою батьків;
• авторитарний стиль взаємодії з ди­тиною з боку батьків та/або педаго­гів, відсутність зацікавленості дити­ною з боку дорослих;
• гіперконтроль із боку батьків — до­рослі прагнуть усе зробити за дитину, позбавляючи її самостійності й ініці­ативи, застосовують необґрунтовані заборони, зумовлені псевдотурботою про безпеку дитини;
• інтелектуальні, фізичні та психо­емоційні перевантаження через нера­ціонально побудований режим жит­тєдіяльності дитини, одноманітність повсякдення;
• міжособистісні взаємини дітей у групі. Іноді дитяче співтовариство не при­ймає когось з однолітків, а дорослі впродовж тривалого часу цього не по­мічають або не знаходять ефективних засобів для усунення такого явища. Як наслідок у такої дитини з'являється почуття дезорієнтації в мікросоціумі, яким є для неї група дитячого садка.

Внутрішніми чинниками формування їй тривожності можуть бути:

• сформовані в результаті неправильно­го виховання в сім'ї звички негативної поведінки — боязкість, демонстратив­ність, агресивність, манірність; усвідомлення дитиною своєї неуспіш­ності порівняно з іншими дітьми. Це спричиняє формування в неї комплек­су неповноцінності та зародження по­чуття заздрості;
• відсутність автономності — залеж­ність у всьому від дорослого, що породжує почуття безпорадності, коли доводиться діяти самостійно;
•  патологія фізичного розвитку, напри­клад порушення зору, слуху тощо.

Джерелом загроз психологічній безпеці дитини є інформація, яка неадекватно відобра­жає навколишній світ, тобто вводить її в оману, у світ ілюзій. Коли дорослі обманюють дити­ну, керуючись добрими намірами, вони не усві­домлюють, що водночас роблять дитину три­вожною. Наприклад: переконують, що мама от-от прийде (замість того, щоб пояснити, чому мами зараз немає поруч, і сказати, коли вона прийде), або погрожують «віддати дядь­кові з мішком». У такому разі дитина перебуває в стані напруженого очікування.

Шляхи подолання тривожності. Дитина не може самостійно захиститися від загроз своєму психічному благополуччю, що гальмують або деформують нормальний процес її розвитку. Щоб допомогти тривож­ній дитині, необхідно подбати про її психо­логічну безпеку, про формування почуття за­хищеності, і це є безпосереднім завданням дорослих. Якщо батьки уважно та щиро про­аналізують чинники виникнення тривожності в дітей, то це дасть їм змогу помітити такі мо­менти у своїй поведінці, сімейному житті або в особливостях взаємин дитини з близькими дорослими та/або однолітками, які впливають на їхню доньку чи їхнього сина.

Якщо вдалося знайти джерело тривоги, то дії дорослих, а насамперед батьків, розгор­татимуться у двох напрямах: робота з самою дитиною та робота з її оточенням. Це найбільш оптимальний підхід до розв'язання проблеми. Показниками того, що засоби психологічної без­пеки обрано правильно, є хороший настрій ди­тини, її активність, радість, упевненість у собі та у своїх можливостях.

НАПРЯМКИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА В  ДНЗ

Консультативно-просвітницька робота 

Мета: підвищення психологічної культури вихователів і батьків, забезпечення інформацією з психологічних проблем, формування запиту на психологічні послуги.

Сьогодення ставить нові вимоги до дошкільної освіти та до кожного вихователя. Педагоги мають бути творчими особистостями, новаторами ідей, постійно підвищувати свій професійний рівень. А допомагати їм у цьому, надавати психологічну та методичну підтримку мають спільними зусиллями психологічна служба та адміністрація ДНЗ.

Індивідуальні консультації – це надання конкретної допомоги дорослим, які спілкуються з дошкільником. Задача психолога в процесі консультування полягає у наступному:

Ø  в усвідомленні дорослими та дітьми природи їхніх утруднень,

Ø  в аналізі й розв’язанні психологічних проблем, пов'язаних із особистісними особливостями, життєвими обставинами в яких розвивається людина, взаєминами в родині, у дружньому колі, у дошкільному закладі тощо;

Øу формуванні нових установок і прийнятті власних рішень.

Консультації можуть бути короткостроковими (одно-двох разове відвідування психолога) або довгостроковим (психолог працює з клієнтом протягом кілька місяців з певною періодичністю). Тривалість консультацій залежить від проблеми, з якою звернувся клієнт до психолога, від бажання клієнта серйозно працювати над проблемою, об’єктивних обставин у житті клієнта чи психолога.

            Форми психологічної просвітницької роботи з формування компетенції вихователів дошкільних закладів сприяють збагаченню інтересів, духовних і професійних потреб педагогічних кадрів, дають змогу мати власну позицію щодо важливих психологічних проблем сучасності, а також є формою виявлення й узагальнення найкращого досвіду. Такі форми роботи також сприяють удосконаленню знань вихователів, єдності поглядів, вимог і дій педагогічних колективів щодо важливих проблем теорії та методики розвитку дітей дошкільного віку.

            Серед форм психологічної просвітницької роботи можна виділити: лекції, групові консультації, проблемні семінари, семінари-практикуми, тренінги, виступи на батьківських зборах тощо.

Лекції, групові консультації

            На психологічних лекціях та групових консультаціях психолог задовольняє інтерес педагогів та батьків к психології взагалі та розповідає про конкретні можливості практичної психології стосовно дошкільних проблем. Лекції та консультації допомагають психологу скоректувати форми та методи конкретної психологічної допомоги, що допомагають йому нейтралізувати неадекватні очікування вихователів та батьків. Лекційна робота допомагає психологу за короткий час охопити велику кількість людей, як педагогів так і батьків різних груп та познайомитися з ними.

Семінари

            Вони можуть бути розраховані на опрацювання будь-яких різноманітних питань з педагогіки та психології. Семінари характеризуються тим, що органічно поєднують теорію та практику. Проблемні семінари та, семінари практикуми, які розраховані на ґрунтовне опрацювання однієї особливо важливої та складної теми, отримання практичних вмінь та навичок щодо обраної теми. Тематику роботи семінарів частіше визначає педагогічний колектив ДНЗ, але можливі ситуації, коли теми семінарів запропоновують районі, міські чи обласні управління освіти. Орієнтуючись на тематику семінарів, розробляють плани на кожне семінарське заняття. План включає тему, питання, які підлягають розгляду, література, яка рекомендована для опрацювання..

Виступи на батьківських зборах

            Вони націлені, як на вирішення будь-яких теоретичних психологічних питань, так і на аналіз певної проблеми, яка актуальна для батьків саме цієї групи. Тематика батьківських зборів може визначатися вихователем, психологом або  самими батьками. На батьківських зборах можна інформувати батьків щодо результатів психодіагностики дітей, надання конкретних рекомендацій щодо вирішення психолого-педагогічних проблем. Але інформацію необхідно надавати в узагальненому вигляді, без визначення конкретних осіб. Подробиці щодо результатів кожної дитини окремо психолог надає батькам на індивідуальній консультації..

Психодіагностична робота

Мета: психолого-педагогічне вивчення індивідуальних особливостей особистості дітей, педагогів, батьків.

У дошкільному закладі практичний психолог:

-виявляє причини виникнення проблем у навчанні і розвитку дітей;

-вивчає резервні можливості особистості, на які можна спиратися в ході корекційно-розвивальної або консультативної роботи;

-вивчає психологічний клімат у педагогічному та дитячих колективах закладу;

-виявляє на ранньому етапі пізнавальні інтереси та здібності дітей.

Цей напрямок здійснюється у формі планової діагностики або діагностики по запиту педагогів, батьків, адміністрації, і розглядається як важливий підготовчий етап для подальшої корекційно-розвивальної роботи.

Психологічна діагностика професійної поведінки вихователя здійснюється психологом або в рамках розробленої їм стратегії власної професійної діяльності, або по запиту з боку адміністрації або самого педагога і виконується у формі аналізу занять вихователя на підставі анкетування, тестування, спостережень із заповненням карт психологічного аналізу занять тощо.

            При проведені діагностики дошкільнят важливо пам'ятати про те, що психічний розвиток дітей – це не простий процес, в якому неможливо виділити окремі незалежні один від одного параметри. При діагностиці необхідно використовувати цілу «батарею» методик, націлених на вивчення усіх сторін психіки дітей, порівнюючи отримані дані так, щоб можна було отримати цілісне сприйняття про конкретну дитину. При цьому дуже важливо не тільки правильно підібрати методики, але й розташувати їх у певному порядку, щоб дитина не втомилася, не відмовилася від роботи.

            Аналізуючи отримані дані, важно установити взаємозв'язок між окремими особливостями і сторонами психіки обстеженої дитини (пізнавальними здібностями, особистісними якостями, характером спілкування). На основі такого аналізу складається психологічна характеристика, в якій дається комплексний опис психологічних рис даної дитини, а також основні причини тих недоліків і відхилень, які були виявлені в процесі обстеження. В реальному житті усі сторони психіки впливають одна на одну, і наприклад, неуспішність в учбовій діяльності може буде пов'язана як з відставанням пізнавального розвитку, так і з високою тривожністю чи уповільненим темпом орієнтировки дитини. У свою чергу особливості пам'яті та рівень мислення визначають і деякі якості особистості, наприклад, рівень домагань або агресивність дитини, особливості його спілкування.

            Правильна діагностика – перший крок в організації психічних відхилень, тому що вона демонструє , що є першопричиною порушень у психічному розвитку, які якості менш всього сформовані. Таким чином, на основі діагностики складається план корекції – від допомоги дитині в виправленні простих недоліків до компенсації важких дефектів.

            Психологу слід пам'ятати, що обстеження дитини починається вже з аналізу зовнішнього вигляду дитини, та її реакції на ситуацію обстеження. Необхідно звертати увагу на те, наскільки дитина відкрита для контакту, чи проявляє вона активність (з інтересом вивчає обстановку кімнати, роздивляється іграшки, предмети, що в ній знаходяться) або вона розторможена, тобто крутиться на місці, намагається встати, крутить щось у руках. Необхідно фіксувати моменти появи заторможеності, напруги, які з'являються у дитини, намагання дитини сісти або встати у куток, небажання звертати на себе увагу, страх починати бесіду з дорослим. Отримані при спостережені дані у подальшому співвідносяться з даними тестів і допомагають зрозуміти природу інтелектуальних або емоційних утруднень дитини.

            Коли для обстеження дитини використовується батарея методик, то необхідно чергувати методики таким чином, щоб методи, які вивчають пам'ять йшли за методиками, які націлені на аналіз мислення, а вивчення сприйняття повинно йти за обстеженням креативности. Починати діагностику необхідно з малювання. Спочатку даються завдання на обстеження пам'яті, якщо є мета виявити довгострокову пам'ять. Особистісні методики варто давати у кінці роботи, після того, як дитина вже наладить стосунки з дорослим, який проводить діагностику.

            Загальний час тестування дошкільників складає від 30 хвилин до 1 часу відповідно до віку дитини.

            При проведені діагностики практичному психологу варто притримуватись наступних правил:

1. Немає однієї універсальної методики, яка б розповіла про дитину все. Кожна методика націлена на вивчення окремих певних якостей, процесів, здібностей. Для складання  повної характеристики дитини необхідно використовувати не менш 10 тестів.
2. Психологу треба уважно читати інструкцію, яка надається до тесту. Неправильна надана інструкція може повністю змінити зміст завдання і результат буде помилковим.
3. При використанні методик чи тестів необхідно чітко додержуватись вимог щодо віку дітей. Якщо методика розрахована на різні вікові групи – треба уважно слідкувати за способом надання інструкції, врахуванням особливостей сприйняття завдання у кожній віковій групі.
4. Інтерпретацію результатів необхідно проводити також з урахуванням вікових норм. Про відставання дитини можна говорити, якщо дитина показала низький результат обов'язково по декілька тестам, а не по одній методиці.
5. При роботі з дитиною не треба на неї давити, працювати без її бажання. Неприйняття дитиною ситуації обстеження змінить результати, і вони будуть перекрученими. Не треба підкреслювати, що дитину перевіряють чи екзаменують, бо це може привести до появи напруженості у дитини, що також може змінити дані обстеження. Краще запропоновувати дитині завдання тестів в ігровій формі.

Існують показники, які характеризують основний предмет психологічного впливу:

Показники  вікового та індивідуального розвитку дітей включають на три блоки:

1. Психологічні показники

Þ    Пізнавальні, комунікативні, рефлексивні здібності;

Þ    Моральна позиція;

Þ  Вікові компетентності дитини;

Þ   Розвиток психомоторної сфери

Þ    Особистісно-емоційні особливості

2. Психофізіологічні особливості (темп, сценічність, адаптивність, лабільність нервової системи)
3. Психолого-педагогічні показники

Þ    вміння навчатись у дитини та передумови навчальної діяльності

Þ    музичні, художні, математичні та інші здібності

Þ    формовані знання, вміння, навички

Показники психолого-педагогічної взаємодії педагогів ДНЗ з дітьми включає:

1.      Показники освітньої виховної стратегії, яка існує в  ДНЗ

2.      Показники стиля спілкування між вихователем та дитиною

3.      Показники психологічної стабільності особистісно-емоційного спілкування між педагогами ДНЗ (психологічний клімат)

Показники особливостей сімейних стосунків включає:

1. Показники стиля взаємостосунків у родині.
2. Показники виховної стратегії батьків та  сформованості батьківської позиції.
3. Показники психологічної стабільності батьків дитини.

Психодіагностичні методи, які використовує психолог ДНЗ

ü Тестування

ü  Спостереження

ü  Анкетування

ü  Бесіда

ü  Аналіз продуктів дитячої творчості (малюнків, аплікацій, поробок)

Тестування – метод психологічної діагностики, який використовує стандартизовані питання, завдання, з заданою шкалою значень, метою якого є вимірювання рівня розвитку певної психологічної якості особистості. До тестів висовується ряд вимог: репрезентативність, надійність, валідність, об'єктивність вимірювання

Спостереження – навмисне та націлене сприйняття психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін в певних умовах. Використання цього методу дає можливість порівняти та продублювати діагностичні дані тестів та методик при інтерпретації результатів, що є важливим фактором забезпечення об'єктивності психологічного обстеження. Спостерігати за дитиною можливо в натуральних умовах життєдіяльності (під час приймання їжі, прогулянок, вільних ігор з однолітками тощо), в умовах націленої діяльності (спілкування з дорослим під час спільної діяльності), в умовах спеціально організованої діяльності (на заняттях, організованих заходах, святах тощо).

Анкетування – метод отримання соціально-психологічної та психолого-педагогічної інформації на основі вербальних комунікацій. Анкетування у ДНЗ проводиться лише з дорослими (батьками та педагогами). Метою анкетування є визначення біографічних відомостей, ціннісних орієнтацій, соціальних ставлень, особистісних рис, визначення батьківських та педагогічних позицій опитаних.

Бесіда – метод отримання усної інформації на основі вербальної комунікації з метою збору відомостей про опитуємого, складання психолого-педагогічного портрету. В бесіді з дитиною вирішується проблема налагодження контакту. В бесіді з дорослими психолог залучає їх до співробітництва. Процедура бесіди, кількість питань, їх формулювання є гнучкими, незалежно від виду бесіди. 

Аналіз продуктів дитячої творчості – оцінювання результатів дитячих продуктивних видів діяльності з метою виявлення рівня та особливостей дитяче компетентності в дошкільному віці. Предметом аналізу є: продукти зображувальної та графічної діяльності (малюнки, візерунки), продукти конструювання (мозаїка, побудови), продукти ліплення (об'ємні фігури та композиції), продукти вербальної діяльності (пісні, мелодії), продукти ігрової діяльності (ролі, сюжети). Оцінюються рівень виконання відповідно до програмних вимог, відмінні особливості робіт: комбінаторність, оригінальність, технічність. Аналізувати треба ті роботи. Які дитина створила самостійно у вільній ігровій діяльності. Психологічна інформація, отримана в результаті цього методу може бути доповненням до уявлень про психічний розвиток дитини.

Етапи процедури психологічних обстежень дитини

1.  Підготовчий

ü  складання медичного анамнезу на основі аналізу спеціальної документації та бесіди з медичним працівником;

ü складання соціально-побутової характеристики життєдіяльності дитини на основі анкетування батьків;

ü  складання педагогічної характеристики на основі анкетування та бесід з вихователями, які взаємодіють з дитиною;

üскладання сімейною характеристики на основі бесід з батьками та значимими для дитини дорослими.

2. Адаптаційний етап

Знайомство з дитиною в процесі спостережень, бесід з ними, аналізу продуктів дитячої творчості.

3.Основний етап

Тестування

4. Етап інтерпретації

Складання психологічного висновку та супроводжуючих документів на основі обробці і аналізу діагностичних даних.

5.  Заключний етап

Констатація результатів обстеження в бесіді з батьками, педагогами, надання усних або письмових рекомендацій

Корекційно-розвивальний напрямок

Мета: систематичне цілеспрямоване використання психологом психологічних методів та засобів по створенню оптимальних можливостей та умов для повноцінного та своєчасного психічного розвитку дитини. Корекційна робота з дітьми, які віднесені до категорії групи ризику на тих або інших підставах, спрямована на специфічну допомогу цим дітям. Розвивальна робота з дітьми може здійснюватись з усіма дітьми і бути націлена на розвиток у дітей психічних процесів, різноманітних здібностей.

В умовах дошкільного закладу психолог самостійно має право працювати тільки з дітьми, відхилення в поведінці яких не є наслідком поразки центральної нервової системи або психічного захворювання.

Корекцій-розвивальна робота здійснюється у формі індивідуальних і групових занять по корекції і розвитку, а також у формі тематичних психологічних тренінгів, розроблених для дітей, що мають східні поведінкові проблеми.

Правила корекційно-розвивальної роботи психолога

ü психолог не повинен здійснювати спеціальний корекційний вплив без твердої впевненості в причинах відхилень в розвитку дітей;

üпростір корекційної роботи психолога в ДНЗ обмежений нормою та пограничними станом розвитку дитини при відсутності органічних та функціональних порушень;

ü  психолог в ДНЗ не має права змінювати індивідуальний розвиток дитини шляхом радикального корекційного втручання;

ü  в роботі з дітьми дошкільного віку не треба використовувати гіпнотичні та сугестивні засоби впливу, методи психотерапії, неадаптовані для дошкільного віку;

ü  психолог не повинен допускати ситуації, які негативно впливають на самооцінку дітей;

ü інформацію, яку отримує психолог під час роботи з дитиною треба повідомляти батьками чи вихователям таким чином, щоб не уразити гідність дитини, не зашкодити їй.

Корекційний вплив може бути націлений на пізнавальний, особистісно-емоційний, комунікативний, психомоторний розвиток, поведінкові реакції, вікову компетентність, довільну регуляцію з задачами адаптації до освітнього закладу, готовність до школи, стабілізацію емоційно-особистісних станів, структурування мислення, активізацію пам'яті, мовлення, регуляцію психомоторних функцій.

Оптимальна форма психокорекційного впливу на дошкільнят залежить від віку дитини, від її ведучої діяльності. Корекційні засоби доволі різноманітні: зображувально-графічні, музично-рухові, предметно-маніпулятивні, вербально-комунікативні.

Зміст і форми корекційно-розвивальної роботи з дошкільнятами

Форма проведення корекційного заняття (групова чи індивідуальна) залежить від специфіки націленості психокорекційного впливу, від наявності труднощів міжособистісного спілкування. Цикл занять може бути закритим (певна кількість занять, фіксована дата закінчення) та відкритим (без певної кількості зустрічей та дати закінчення). Тривалість циклу занять залежить від ефективності та результативності корекційного впливу на дітей.

            Корекційно-розвивальна робота в ДНЗ являє собою диференційні цикли ігор, спеціальних і комбінованих занять, націлених на стабілізацію та структурування психічного розвитку дітей.

Практичному психологу, який працює з метою збереження «психічного здоров'я» дітей, паралельно з діагностично-корекційним циклом рекомендується організовувати психопрофілактичні заходи, які будуть охоплювати всі вікові групи дошкільного закладу, здійснюватись колективними зусиллями педагогів та психолога через сумісну діяльність.

Організаційно-методичний напрямок

Мета: організація власної діяльності, аналіз та узагальнення її результатів, підвищення власного професіоналізму через самоосвіту.

            Цей напрямок роботи практичного психолога умовно можна розділити на три складові:

1.      Аналіз та планування власної діяльності. Він включає:

ü  складання річного та щомісячного планів роботи;

ü  складання аналітичного та статистичних звітів роботи за навчальний рік;

ü  підготовка до різноманітних виступів (на нарадах, педрадах, батьківських зборах);

ü  розробка програм досліджень, підготовка психодіагностичного інструментарію;

ü  розробка та підготовка до корекційно-розвивальних занять з дітьми, тренінгів, ділових ігор з педпрацівниками та батьками тощо

2.      Розробка рекомендацій для усіх учасників навчально-виховного процесу

ü розробка рекомендацій для вихователів щодо проблем, які виникають;

ü  розробка рекомендацій для батьків щодо взаємодії з дітьми «групи ризику»

3.      Самоосвіта

ü участь у навчально-методичних семінарах та нарадах практичних психологів;

üконсультації у районних, міських, обласних центрах практичної психології;

ü  відвідування бібліотек, самостійна робота з методичною, психолого-педагогічною літературою тощо.